A-Pofig.Net

На головну Правила Зворотній зв'язок


Дубровицький район

Прапор, герб, карта Дубровицького району

















Дубровицький район

































Дубровицький район – край зелених дібров, голубих озер і річок, сонячно-золотавого бурштину, працьовитих і щедрих людей співучого пісенного Полісся.
Не треба бути спеціалістом з топонімії, щоб здогадатися, чому далекі предки так назвали своє поселення. Мабуть тому, що тут, у цій тихій місцині над Горинню,шуміли великі діброви.Шумлять вони й досі.
Площа району становить 1,8тис. км², населення — 48,8тис. мешканців.

Межує на півночі і північному сході з Білоруссю, на сході з Рокитнівським, на півдні із Сарненським, на заході із Зарічненським і Володимирецькимрайонами Рівненської області.
Дубровицький район розміщений у межах Поліської низовини, поділеної річкою Горинь на дві частини. Лівобережжя має горбистий рельєф: горби та пасма чергуються з вирівняними заболоченими просторами Верхньоприп’ятської низовини. На Правобережжі заболочені простори порушуються піщаними горбами.Територією району течуть річки БережанкаГориньЛьваСирецьСлучСтублаЧаква та інші. Тут знаходяться озера Велике та Верхнє Почаївське, Озерське, Сомине та інші. На півночі району болота Гало, Красне, Морочне, на сході - частина Рівненського заповідника.

 

Корисні копалини: бурштин, торф, глина, пісокПереважають дерново-підзолисті і піщані ґрунти. Площа лісів 90,9 тис.га (49,8 % площі району).

Через територію району проходить залізниця Рівне-Сарни-Лунінець (Білорусь) і автошлях Старокостянтинів-Рівне-Городище (напрямок на Білорусь). Залізничні станції: Дубровиця, Біла, Милячі, Удрицьк. Відстань від районного центру до області шосейними дорогами 137 км, залізницею - 112 км.

Історія

Перша писемна згадка про місто Дубровиця датується 1005 роком, коли Володимир Великий заснував єпископську кафедру в Турові. У переліку міст, які мали б належати до єпископії, є і Дубровиця.

До середини ХІІ ст. Дубровиця входила до складу Турово-Пінського князівства. Пізніше стала центром удільного князівства. В Іпатіївському літописі розповідається, що 1183 року дубровицький князь Гліб Юрійович брав участь у переможній битві з половецьким ханом Кобяком. На початку ХІІІ ст. Дубровицьке князівство потрапило в залежність від галицько-волинських князів. А Густинський літопис згадує про іншого дубровицького князя - Олександра, який у 1224 році разом з тисячами русичів прийняв смерть у бою на річці Калці.

В кінці XVI століття Дубровиця та інші села сучасного району перейшли під владу Литви. Вона стала центром вотчини князів Гольшанських, родичів великого князя литовського Вітовта. Після Люблінської унії 1569 року Дубровиця потрапила під владу Польщі. Вона входила до Брестсько-Литовського воєводства. В той час це було велике, добре збудоване містечко з розвинутими торгівлею і ремеслом.

Російський князь Курбський А.М., який утік до Литви від гніву царя Івана ІV, одружившись з дубровицькою княгинею, в 1571 році одержав Дубровицю як посаг. Наприкінці ХVI ст. містечко стало називатися Домбровицею.

В 1695-1702 роках тут побудовано костел Іоана Хрестителя, споруджено колегіум ордена піярів.

Друга половина XVIIст. - перша половина XVIII ст. – період, коли у Волинському воєводстві створювались фільварки, які виробляли продукцію на ринок. Зразком такого господарства був Дубровицький маєток. Джерела архіву графів Плятерів свідчать про те, що в Дубровицькому маєтку в 30-70-х роках XVIII ст. кількість сіл зросла з 16 (що були на початку століття) до 28, а в них селянських господарств з 284 до 633.

З 1793 року Дубровиця та навколишні села перебували у складі Росії. 5 липня 1795 року Дубровицю віднесено до категорії містечок. Вона стала волосним центром Домбровицького округу Волинського намісництва, а з 1797 року входила до Ровенського повіту Волинської губернії.

Тут схрещувалися два торговельні шляхи: між півднем та північчю Росії.

У 1778-1784 роках була прокладена дорога від Пінська до Дубровиці, по народному «Литовка». Напередодні і під час Вітчизняної війни 1812 року нею пройшли російські гусарські ескадрони. В час війни в Дубровиці були розквартировані гусарські та уланські полки російської армії. В одному з них, Литовському, служила герой Вітчизняної війни 1812 року, жінка-офіцер Надія Андріївна Дурова. У своїх автобіографічних записках «Кавалерист-дівиця. Пригоди в Росії» Н. А. Дурова присвячує Дубровиці багато сторінок.

В містечку з 1809 року працювала графська суконна мануфактура, яку обслуговували 12 робітників-кріпаків, а у 1816 році їх було вже 86. Протягом року виробляли 4136 аршинів сукна. Розвивалися промисли: шевство, кравецтво, кушнірство. Ремісники свої вироби розносили по навколишніх ярмарках. Щорічно відбувалися ярмарки й у Дубровиці.

На початку ХХ ст. Дубровиця залишалася волосним центром. Тут розміщувалися волосне управління, міщанська управа, призовний пункт. У містечку було засновано прокатну станцію сільськогосподарських машин та кредитне товариство. Як і в кожному містечку – трактир, шинок, заїжджі двори, дрібні крамнички.

Мешканці Дубровиці працювали на лісорозробках, на смолокурних, деревообробних, спиртовому заводах графів Плятерів. Займалися також ремеслом: у Дубровиці було чимало ковалів, слюсарів, столярів, теслярів, землекопів. Значно зросла кількість населення Дубровиці. Якщо 1860 року тут мешкало 3743 чоловіка, то на початку ХХ ст.– 5650. В містечку була маленька приватна лікарня та аптека. В 1877 році в Дубровиці відкрили однокласне училище, яке 1900 року реорганізоване на двокласне. Культових установ було багато – дві церкви, костьол, синагога, два молитовні будинки.

На початку першої світової війни Дубровиця стала одними із центрів революційної боротьби на Волині. У місті розташувався штаб Третьої, а потім Особливої російської армії. Восени 1917 року дубровицькі більшовики почали громити маєтки, ділити графську землю (графи мали понад 28 тис. десятин), сільськогосподарський реманент. З цього приводу графиня звернулась до губернського комісара Тимчасового уряду з телеграмою щодо захисту від дій більшовиків.

В грудні 1917 року військовий загін Центральної Ради витісняє більшовиків з Дубровиці, а вже 1 січня 1918 року червоноармійський загін Кіквідзе В.С. займає Дубровицю, витіснивши з неї військовий загін Центральної Ради.

В другій половині лютого 1918 року Дубровицю зайняли австро-німецькі війська. У грудні 1918 року в Дубровиці вибухнуло кероване більшовиками, відоме в історії Дубровицьке збройне повстання проти австро-німецьких окупантів, гетьмана та Директорії.Була проголошена Дубровицька республіка. Протягом 1919-1920 років в Дубровиці кілька разів мінялася влада. В другій половині березня 1919 року містечко зайняли польські війська, на зміну яким улітку 1919 року прийшла Червона Армія. Однак Радянська влада тоді проіснувала недовго – у серпні цього ж року війська Червоної Армії залишили Дубровицю, а знову повернулись до неї 10 липня 1920 року. Проте у вересні 1920 року Дубровицю знову зайняли польські війська.

В цей період відбувались відповідні зміни в територіальному поділі Дубровиччини:16 грудня 1930 року разом зі всім Сарненським повітом була приєднана до Волинського воєводства. В 1934 році було впроваджено новий адміністративний поділ, за яким на кілька сіл утворювалася одна гміна. Було створено Дубровицьку гміну. Станом на 4 січня 1936 року Дубровицька гміна складалася з 23 громад.

З 17 вересня 1939 року територія входить до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. 17 січня 1940 року створено Дубровицький район, в цьому ж році Дубровиця набула статусу міста.Почалися перетворення в усіх сферах життя, які, на жаль, супроводжувались масовими репресіями з боку влади. Були вивезені до Сибіру сотні сімей.

З 9 липня 1941 року по 10 січня 1944 року територія району перебувала під німецько-фашистською окупацією.На початку війни 1941-1945р.р. Дубровиця – один із центрів партизанського руху на Волині проти німецьких окупантів. Під час окупації в місті діяли підпільні групи червоних партизанівтаОУН-УПА . В ніч на 10 січня 1944 року частини 397 стрілецької дивізії І Українського фронту спільно з партизанським з’єднанням під командуванням В.А.Бегми визволили Дубровицю від німецько-фашистських загарбників. Є в Дубровиці парк ветеранів, який посадили колишні воїни-визволителі міста разом з жителями м.Дубровиці.

Одразу після визволення почалася розбудова міста. Запрацювали промислова артіль, місцева електростанція, ліспромгосп, хімлісгосп, МТС, згодом – районне об”єднання «Сільгосптехніки». Методом народної будови зведено 412-метровий дерев'яний міст через р. Горинь, який був одним з найбільших дерев'яних мостів України.

В 1959 році до Дубровицького району приєднано сусідній Висоцький район, а в 1962-1966 роках об'єднувалися з ним ще й Володимирецький і Зарічненський райони. На той час до складу Дубровицького району входили місто Дубровиця, 3 селищні та 68 сільських рад. 4 січня 1965 року указом Президії Верховної Ради Української РСР від району відокремлено Володимирецький район та затверджено новий склад Дубровицького району, куди ввійшли місто Дубровиця, 1 селищна та 40 сільських рад. 8 грудня 1966 року від району відокремлено і Зарічненський район.

В другій половині 60-х років в Дубровиці введено в дію льонозавод, 1969 року створено пересувну механізовану колону тресту«Поліссяводбуд». В цей час зростають новобудови Дубровицького «Міжколгоспбуду», функціонує автопідприємство, організоване в 1965 році на базі автоколони Сарненського автопарку. В центрі міста побудовано поштово-телеграфний вузол, кінотеатр «Україна», універмаги «Ювілейний» та «Дитячий світ», магазини – книжковий, меблевий, взуттєвий, гастроном та ін. На березі річки розкинулися стадіон «Горинь», пристань, човнова станція. Дубровицька мотобольна команда «Маяк» стала володарем золотих медалей чемпіонату УРСР 1967 року.

Промислову продукцію в районі випускають суб'єкти господарювання: ДП «Ритм», ТзОВ «Агрофірма «Рекорд», ПП „Сварицевицька цегла. ТзОВ „Кривицький цегельний завод Полісся”, ТзОВ „Енергетична перлина Полісся” та інші. Виробничу діяльність в районі здійснюють сільськогосподарські підприємства та приватні землевласники. В районі розвідано 4 родовища корисних копалин.

Транспортні перевезення здійснюються автомобільним та залізничним транспортом. Послуги зв’язку надають підприємства Дубровицького центру поштового зв’язку та Дубровицького цеху телекомунікаційних послуг № 11. В районі налічується 6766 телефонних номерів.

Споживчий ринок району представлений 132 об’єктами побуту.

Торговельна мережа району налічує 354 підприємства роздрібної торгівлі та 45 обєктів ресторанного господарства на 2086 посадочних місць.. На території району діє ринок, три автозаправні станції. Підприємницьку діяльність здійснюють 93 малих підприємства та 826 фізичних осіб – субєктів підприємницької діяльності.

Фінансові структури в районі представлені відділеннями «Райффайзен Банк Аваль», Ощадного банку України, Приватбанку, Банку «Надра».

На території району функціонує 38 загальноосвітніх навчальних закладів та професійно-технічний ліцей, 32 дошкільних навчальних закладів. 

В районі діють комунальні заклади охорони здоров’я „Дубровицька центральна районна лікарня” та „Дубровицький центр первинної медико – санітарної допомоги”, в складі якої працює 5 сільських лікарських амбулаторій, 39 фельдшерсько - акушерських пунктів, 6 аптек.

Культурне забезпечення жителів району здійснюють: районний будинок культури на 500 місць, 16 сільських будинків культури та 31 сільський клуб, районна бібліотека для дорослих, районна бібліотека для дітей і 38 публічно-шкільних бібліотек. В районі функціонують дитяча музична школа, музей історії та етнографії Дубровицького району. 14 колективів мають почесне звання «народний аматорський колектив».

Серед видатних уродженців, якими гордиться Дубровиччина - княгиня Анастасія-Параскева Гольшанська-Заславська, старанням і коштом якої з’явилася на світ Українська Першокнига «Пересопницьке Євангеліє» (1556-1561 роки), писана живою українською мовою, на якій складають присягу на вірність народу Президенти Української держави, княжна Улянія Гольшанська (16 ст.) покровителька Дубровиці, возведена в сонм святих християнської православної церкви, святі мощі якої знаходяться в Києво-Печерській лаврі, лауреат Нобелівської премії в галузі ядерної фізики Г.Харпак (м.Дубровиця), колишній керівник Черкаського народного хору, народний артист УРСР Є.Кухарець (с.Велюнь), заслужені майстри народної творчості У.Кот та Н.Рабчевська (с.Крупове), скульптор, заслужений художник України Т.Бриж (с.Бережниця), художник М.Конончук (м.Дубровиця), поетеси Г.Гордасевич та Л.Шевело (м.Дубровиця), поет-байкар П.Красюк (с.Висоцьк).

Адміністративний поділ.Дубровицький район поділяється на 24 територіальні громади: 1 міська та 23 сільських,1 місто районного підпорядкування -Дубровиця, 58 сіл:Бережки·Бережниця· Берестя · Білаші · Біле · Бродець · Будимля · Великий Черемель · Великі Озера · Велюнь ·Вербівка· Висоцьк · Вільне · Городище · Грані · Грицьки · Жадень · Загребля · Залішани · Залужжя · Заслуччя · Зелень · Золоте · Колки · Кривиця · Крупове · Кураш · Лісове(Замороченє) · Літвиця · Лугове · Людинь · Лютинськ · Миляч · Мочулище · Нивецьк · Озерськ · Орв'яниця · Осова · Партизанське(Пузня) · Переброди · Підлісне · Порубка · Працюки · Різки · Рудня · Сварицевичі ·Селець· Смородськ · Соломіївка · Трипутня · Тумень · Удрицьк · Узлісся · Хилін · Хочин · Червоне(Остовці) · Шахи ·Ясинець.

все для dleфильмы и сериалы онлайн hdавтоматический обмен webmoney на приват24android игры, приложения, инструкции, обзоры
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.
Недавно купил отличные оригинальные наушники Monster Beats Studio на http://best-monsters.ru/. Самые последние новости вы всегда узнаете на сайте newslex.ru

Коментарі:

Залишити коментар
Используется технология DLE

Погода


Вгору